Praktické využití umělé inteligence 1

Bylo nebylo, v malé vesničce na kraji lesa, kde slunce vždy svítilo jasněji a tráva byla o trochu zelenější, žilo malé prasátko a veselá slepička. Prasátko, které mělo rádo všechno, co bylo sladké a šťavnaté, a slepička, co nikdy neodolala křupavému zrní, byli nerozluční přátelé. Jednoho dne, když se procházeli po vesničce, narazili na plakát o velké soutěži v pojídání. "Kdo toho víc sní, vyhraje koš plný lahůdek," četli společně.

"Nemohu tomu uvěřit," řeklo prasátko, jehož oči se rozzářily při představě všech těch dobrot.

"Ale já to zvládnu lépe než ty," odpověděla slepička s úsměvem. A tak se rozhodli, že se soutěže zúčastní a zjistí, kdo z nich je opravdovým mistrem v pojídání.

Den soutěže přišel rychleji, než si kdokoli mohl představit. Prasátko a slepička se postavili vedle sebe, odhodlaní vyhrát. První kolo bylo plné sladkých jablek. Prasátko se do nich pustilo s takovou chutí, že všichni kolem žasli. Slepička si vedla statečně, ale brzy poznala, že v pojídání jablek nemůže prasátku konkurovat.

Ve druhém kole byly na řadě křupavé kukuřičné koláče. Zde slepička ukázala své skutečné umění a zatímco prasátko se snažilo, nemohlo držet krok s její rychlostí a obratností.

Nakonec, po mnoha kolech různých pokrmů, byli oba vyrovnaní. Poslední kolo bylo rozhodující. Na stole se objevil obrovský dort. Prasátko i slepička se na sebe podívali, únavou ztěžklí, ale stále odhodlaní vyhrát.

"Co kdybychom to udělali společně?" navrhlo prasátko. "Místo toho, abychom soutěžili, mohli bychom se podělit a užít si to společně."

Slepička přikývla, s úsměvem souhlasila. A tak se dali do práce. Jeden kousek po druhém zmizel, dokud nezůstalo nic. Když skončili, byli oba tak plní, že se nemohli pohnout. Ale přestože nevyhráli koš plný lahůdek, zjistili, že skutečnou radost nalezli v sdílení a přátelství.

A tak prasátko a slepička, plní a šťastní, společně odpočívali pod stromem, pevně přesvědčeni, že přátelství je větší než jakákoli soutěž. A všichni ve vesnici se shodli, že oba jsou vítězi, nejen v pojídání, ale hlavně v srdci. A žili spolu šťastně až na věky.

Було не було, в маленькому селі на краю лісу, де сонце завжди світило яскравіше, а трава була трохи зеленішою, жили маленьке порося і весела курочка. Порося, яке любило все, що було солодке і соковите, і курочка, яка ніколи не встояла перед хрустким зерном, були нерозлучними друзями. Одного дня, коли вони гуляли селом, натрапили на плакат про великий змагання у поїданні. "Хто з'їсть більше, виграє кошик повний ласощів," читали вони разом.

"Не можу в це повірити," сказало порося, очі якого засяяли при думці про всі ті смаколики.

"Але я зможу це зробити краще за тебе," відповіла курочка з посмішкою. І так вони вирішили, що візьмуть участь у змаганні, щоб дізнатися, хто з них справжній майстер у поїданні.

День змагання настав швидше, ніж хтось міг собі уявити. Порося та курочка стали поруч, вирішені виграти. Перше коло було повне солодких яблук. Порося взялося за них з такою апетитом, що всі довкола дивувалися. Курочка трималася мужньо, але скоро зрозуміла, що у змаганні з їденням яблук вона не може конкурувати з поросям.

У другому раунді були хрусткі кукурудзяні пироги. Тут курочка показала своє справжнє мистецтво, і поки порося намагалося, не могло тримати крок з її швидкістю та вправністю.

Врешті-решт, після багатьох раундів різноманітних страв, вони були нарівні. Останній раунд був вирішальним. На стіл винесли величезний торт. Порося та курочка подивилися один на одного, втомлені, але все ще вирішені виграти.

"А що, якщо ми зробимо це разом?" запропонувало порося. "Замість того, щоб змагатися, ми могли б поділитися та насолодитися цим разом."

Курочка кивнула, згодившись з посмішкою. І так вони приступили до роботи. Один шматочок за іншим зникав, доки нічого не залишилося. Коли вони закінчили, обоє були такі повні, що не могли рухатися. Але хоча вони і не виграли кошик повний ласощів, вони зрозуміли, що справжню радість знайшли в спільності та дружбі.

І так порося та курочка, повні та щасливі, спочивали разом під деревом, твердо переконані, що дружба є більшою за будь-яке змагання. І всі у селі погодились, що обоє є переможцями, не тільки у поїданні, але й у серці. І жили вони довго та щасливо.